Добіг кінця перший міський професійний конкурс “Кращий вихователь дошкільного закладу-2010″. Задум виявити і відзначити найуспішніших з-поміж педагогів дошкільної ланки з тим, аби стимулювати й підтримати їхню творчу працю, сприяти вдосконаленню педагогічної майстерності, популяризувати педагогічні здобутки, з’явився в міських освітян ще зо 2 роки тому, проте втілити його вдалося лише цьогоріч. Зазначимо одразу: дебют удався. А суперфінал, що відбувся цього четверга в актовому залі Падіюну, мало чим нагадував змагання - це, швидше, було яскраве шоу, учасниками якого, окрім п’ятьох фіналісток, стали і їхні колеги, батьки та вихованці. Глядачі ж та вболівальники, у свою чергу, отримали величезне задоволення від усього, що відбувалося на сцені, й пішли з твердим переконанням, що з маленькими ужгородцями працюють справді талановиті та захоплені своєю справою люди.

Олена МАКАРА, “Ужгород”

Конкурс проходив у 3 етапи. Протягом перших двох учасники демонстрували свої теоретичні та практичні вміння під час відкритих занять. І таким чином з-поміж 9-ти конкурсанток (організатори переконані, що в подальшому їх буде більше) визначилися 5 переможниць та 4 лауреатки. Тож на самому початку суперфіналу Галина Пулим із ДНЗ № 40, Наталія Терлецька з НВК “Престиж”, Наталія Товтин з НВК “Гармонія” та Світлана Шаварин з ДНЗ № 42 отримали грамоти й грошові премії від управління освіти та квіти й оплески від залу.

Читати далі »

Цього тижня Ужгород відвідала делегація з Чеської Республіки, представники якої зустрілися з керівництвом міста. Зокрема до нас завітали Генеральний консул ЧР у Львові Давід Павліта, голова крайового уряду Височінського краю Зденєк Кадлец та Петр Поспіхал, заступник мера Їглави, яка, ймовірно, стане ще одним містом-побратимом Ужгорода.

Читати далі »

Єдиний на весь край заклад, котрий займається оздоровленням дітей із проблемами бронхо-легеневої системи та ЛОР-органів - обласний дитячий спеціалізований пульмонологічний санаторій “Малятко” - через ЗМІ оголосив збір коштів на реконструкцію лікувально-діагностичного корпусу.

До благодійної акції, що проводиться під гаслом “Подаруй дитині завтра!”, долучився і міський голова Ужго-рода Сергій Ратушняк, перерахувавши санаторію 2 тис. грн. особистих коштів. Діти не повинні страждати через те, що крайовий бюджет не прийнятий і допомогти “Маляткові” бюджетними грошима неможливо.

До редакції звернулися пенсіонери, учасники бойових дій, діти війни, котрих обурюють ситуації, що іноді трапляються у громадському автотранспорті, як міському, так і обласному. До цього їх змусила несправедливість стосовно перевезення вищезгаданих категорій людей, котра, на жаль, деколи має місце.

Олексій МЕГЕЛА, “Ужгород”

Не секрет, що повоєнні роки, відбудова державного госпо-дарства у 40-50-х лягли саме на їхні плечі. Але більшість нинішнього молодого покоління про це не знає, особливо водії транспортних засобів. Справді, часто в автобусах маршрутних таксі можна почути щось на кшталт: “Бабусю, чого лізеш, автобус уже повний”, “Можна й пішки пройти, довше житимете” тощо.

Представники пільгових категорій згадують, як раніше безплатно їздили по місту чи на дачні ділянки. Але зараз практично всі великогабаритні авто-буси типу “ПАЗ” перевели в розряд платних (окрім незначного відсотка безплатних) маршрутних таксі, в яких водії таки примушують платити пенсіонерів, учасників бойових дій чи дітей війни… Частішають випадки, коли автобус під’їжджає на зупинку, пригальмовує, але одразу відходить, якщо водій бачить, що на ній чекають самі лише люди похилого віку. На автобусах бачимо напис “Платний” (особливо на обласних маршрутах), зате практично ніде немає таблички з П.І.Б. водія чи перерахуванням категорій громадян, які можуть користуватися автобусом на пільгових умовах.

Щоправда, несумлінних водіїв стає все менше й менше. Гості редакції висловили велику подяку водію автобуса маршруту № 3 (номерний знак 00036) та № 10 (08739) за ввічливість до людей похилого віку. Хотілося б, аби таких водіїв ставало якомога більше.

Читати далі »

Тільки закінчилася боротьба зі снігом та ожеледицею, як у комунальників виникли нові, весняні клопоти. Проте без затвердженого бюджету, що став уже притчею во язиціх, впоратися з ними нелегко. Як це все-таки вдається і що планується робити найближчим часом, нам розповів перший заступник міського голови Ужгорода Микола Адамовський.

Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”

- Миколо Гавриловичу, незважаючи на кризу, місто перезимувало без ексцесів. Запас міцності ще є?

- Мусить бути. Як кажуть, нас б’ють, а ми сильнішаємо. Хочу звернути увагу ужгородців, що, попри фінансову скруту, цієї зими вперше за останні роки під час ожеледиці та снігопадів вулиці поливали солоною водою, а не підсипали “мучкою”. Друге, звісно, дешевше, проте коли сніг сходить, на згадку залишаються брудні пильні дороги, забита піском зливова каналізація тощо. Отож ми вибрали дорожчий, але кращий варіант.

Вдалося покращити роботу й нашому водоканалу: в багатоповерхівках, де воду отримують за графіком, його подовжено на півтори години - по 30 додаткових хвилин уранці, в обід і ввечері. Мабуть, городяни помітили й те, що працівники ЖРЕРів у лютому особливу увагу приділяли карнизам дахів: за допомогою вишки вони збивали бурульки, котрі місцями досягали гігантських розмірів і, танучи та обриваючись, могли травмувати людей, пошкодити машини. По Україні такі випадки були непоодинокими, а ми діяли на упередження. Зараз перед комунальниками поставлено завдання обстежити карнизи та водостічні труби: вони ризикували стати аварійними після зсунення снігу, тож щоб нікому нічого не впало на голову, проблемні ринви потрібно ремонтувати. На останньому засіданні виконкому міський голова Сергій Ратушняк дав команду вирішити ще й питання з покрівлями. Оскільки житловий фонд у нас досить старий, на їх ремонт треба б відшукати 13,5 млн. грн. Зрозуміло, за рік таких грошей з міського бюджету виділити неможливо, навіть коли він буде прийнятий, тож міська влада готова до співпраці з мешканцями: вносьте пропозиції щодо облаштування мансардних поверхів, і ми даватимемо на це дозволи за умови паралельного капітального ремонту покрівлі новим власником.

Читати далі »

Мабуть, багато хто вже чув про те, що 21 січня тодішній Президент України Віктор Ющенко підписав давно очікуваний Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження споживання і продажу пива і слабоалкогольных напоїв”, який законодавчо вносить до категорії алкогольних слабоалкогольні напої та пиво, а також розширює обмеження щодо їхнього продажу і споживання.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Ужгород”

Так, відтепер особам до 18 років заборонено споживати пиво та слабоалкогольні напої - це, на думку одного з авторів закону Миколи Томенка, мусить сприяти поступовому зменшенню серед підлітків моди проводити вечори з пляшкою пива чи “слабоалкогольної” горілки, змішаної з соком. Власне, скандальність нововведення полягає не стільки в забороні продавати дітлахам пиво, скільки в тому, що споживати цей алкогольний продукт, як і палити, тепер не дозволяється у громадських місцях. Ця проблема, може, не настільки актуальна для Ужгорода, як для інших великих українських міст, де молодь і дорослі люди масово з самого ранку ходять вулицями з початою пляшкою чи банкою пива, слабоалкоголки або енергетичного напою й активно “димлять” цигарками. У нас культура споживання пінного напою розвинена більше, ужгородці віддають перевагу проведенню часу в кафе, барах, ресторанах або на відкритих терасах. Та все ж і для нас актуальні випадки, коли здебільшого молоді люди п’ють, розбиваючи потім порожні пляшки, у скверах, на дитячих майданчиках, набережних і біля власних під’їздів.

Закон забороняє

Отже, споживання пива (крім безалкогольного зі складом спирту не більше 0,5%), алкогольних, слабоалкогольних (містять 1,2%-8,5% спирту) напоїв та куріння заборонені на територіях закладів культури, охорони здоров’я, навчальних й освітньо-виховних закладів, у громадському транспорті (включаючи транспорт міжнародного сполучення), на зупинках, у підземних переходах, закритих спортивних спорудах (крім пива у пластиковій тарі), у ліфтах і таксофонах (невже хтось примудрявся пити в таких місцях?), на дитячих та спортивних майданчиках, у приміщеннях органів державної влади та місцевого самоврядування, інших державних установ. Щодо паління, то його у згаданих закладах дозволили лише у спеціально призначених для цього місцях, які повинні бути обладнані надписом “Місце для куріння” й обов’язково застережним підписом “Куріння шкодить вашому здоров’ю!”. У місцях і закладах, де не можна курити, також обов’язково має бути розміщена наочна інформація, що складатиметься з графічного значка та надпису “Куріння заборонено!”.

Читати далі »

Надія Ксенофонтова: “Найяскравішим моїм спогадом є святкування Дня Перемоги на площі Народній”

Про Велику Вітчизняну війну Надія Яківна Ксенофонтова знає не з розмов - вона пройшла її від першого до останнього дня, з’їздивши на санітарному потязі, де працювала медсестрою, більшість областей Росії, Кавказ та Україну і закінчивши фронтовий шлях у польському Кракові. На її грудях красуються 3 ордени - Вітчизняної війни ІІ ступеня, “За мужність”, “Захиснику Вітчизни” - і 25 медалей. Із цих нагород найдорожча їй медаль “За бойові заслуги”, отримана наприкінці війни. Про ті страшні роки випробувань Надія Яківна й донині не може згадувати без сліз - цей біль неминаючий.

Олена МАКАРА, “Ужгород”

Війна застала 18-річну Надію Дорошенко у Великому Токмаку Запорізької області, де вона працювала на військовому заводі з виготовлення деталей для підводних човнів після закінчення місцевої школи медсестер (сама ж родом із тамтешнього села Вербове). “У суботу ми з подругами пішли на танці в парк, а наступного ранку прокинулися під повідомлення по радіо про те, що фашистська Німеччина напала на Радянський Союз, - розповідає ветеранка. - Якось ураз зруйнувалися мрії про щасливе життя. Оскільки я була військовозобов’язаною, то вже наступного дня отримала повістку з військкомату, а 25 червня прийняла військову присягу. Місцем служби став шпиталь, який розмістився у приміщенні школи й куди майже одразу почали привозити поранених. Всього було за цей час. Окрім того, що виходжували недужих, боролися з віспою й вошами. Якби ви знали, який жах ми відчули, коли одного разу прибув ешелон із пораненими, на котрих буквально кишіли воші! Та віддаватися страху не мали коли. А як воно було виносити померлих від “сипняку”… Це з часом почуття притупилися, втім зі смертю змиритися неможливо”.

Читати далі »

Саме такого принципу в своїй роботі та навчанні дотримуються вихованці й педагоги Ужгородського палацу дітей та юнацтва “Падіюн”, який є найбільшим позашкільним комплексним навчально-виховним закладом не лише міста, а й області, де виховується близько 3,5 тисячі дітей віком від 4 до 21 року.

Палац нараховує 12 центрів, робота яких націлена на духовний, естетичний розвиток дітей. Падіюн працює в художньо-естетичному, спортивно-оздоровчому, еколого-натуралістичному, туристсько-краєзнавчому, науково-технічному, гуманітарному, дозвіллєвому та в напрямі міжнародного співробітництва. Особливістю виховної роботи в Падіюні є те, що дитина працює не на оцінку, адже вона не відтворює засвоєне, а розвиває отримані знання чи вміння, вдосконалює їх. Педагог тут діє не за програмою, а за “дитиною” - її настроєм і внутрішнім станом.

Одною з основних складових системи навчання дітей є довгострокова комплексна історично-пошукова програма “Збережіть скарби рідного краю”. Вона була створена у зв’язку з необхідністю виховання молодого покоління в дусі патріотизму, повернення до витоків національної свідомості, історії і культури рідного краю. Учасниками програми є вихованці й педагоги структурних підрозділів Падіюну. Та найважливішу роль в її реалізації відіграють клуб “Майстер-хобі”, фольклорно-етнографічний клуб “Світлиця”, музична студія “Гармонія”, центр міжнародних зв’язків та зв’язків з громадськістю, Зразковий художній колектив студія образотворчого мистецтва ім. З.С. Баконія, екологічний центр.

Читати далі »

В останні дні лютого відзначаємо столітній ювілей нашого знаменитого краянина Федора Потушняка - письменника і вченого, котрий за неповних 50 літ життя вніс в українську культуру й науку справжні скарби своєї непересічної творчої індивідуальності.

Федір Потушняк народився 27 лютого 1910 року в селі Осій, що на Іршавщині, в родині селянина-хлібороба. Закінчив народну школу в рідному селі та Берегівську українську гімназію, де одним із його вчителів і класним наставником був Василь Пачовський - відомий поет і патріот-державник, котрий прищеплював своїм вихованцям почуття власної національної ідентичності, вчив любити рідне слово. У 1930 році юнак вступив на філософський факультет Карлового університету в Празі, після закінчення якого деякий час учителював у селах Білки та Великий Бичків. 1937-го молодого вчителя мобілізовують у чехословацьку армію, а після окупації країни фашистською Німеччиною він працює в бібліотеці Брно, продовжуючи заняття філософією, етнографією, фольклористикою.

Читати далі »

28 лютого цього року Патрульна служба України, котра має більш ніж 80-літню історію, вперше відзначала своє професійне свято - відповідний указ підписав Президент. З такої нагоди гостем наших “Суботніх зустрічей” став командир патрульної служби Ужгородського МУ ГУМВСУ в Закарпатській області майор міліції Микола Січак.

Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”

- Миколо Івановичу, як же сталося, що ваша структура так довго не мала власного свята - Дня Патрульної служби України?

- Ну, так вийшло, доводилося задовольнятися Днем міліції (сміється - авт.). Хоча історію маємо дуже вагому. Прототипом сучасної ПС можна вважати війська внутрішньої служби, створені ще в 1920-му. Через 3 роки затвердили Інструкцію постового міліціонера, основні положення якої залишаються актуальними донині. А вже в середині 1926-го підрозділи патрульно-постової служби міліції діяли по всій Україні, до якої, щоправда, Закарпаття тоді не входило. Статут служби, що чітко визначав мету і завдання ППСМ, набрав чинності 4 жовтня 1948 року. Правда, до 1979-го працівники підрозділу, крім власне охорони громадського порядку, ще й конвоювали ув’язнених, охороняли окремі об’єкти, та пізніше ці невластиві їм функції забрали. У 2005-му ППС було реорганізовано в Патрульну службу МВС України, а Тимчасове положення про патрульну службу міністр МВС підписав 28 лютого 2006 року. Саме звідси - дата відзначення нашого професійного свята, введеного цьогоріч указом Президента.

- А як ви потрапили до міліції? Це була дитяча мрія про романтичну професію для справжніх чоловіків?

Читати далі »